До нас дійшли відомості про школі с.Забір’я ще з осені 1847 року, коли вона містилася у невеличкому будинку в центрі села, збудованому земством. Це була церковно-приходська школа. Нею завідував з 1847 по 1897 рр. священик Франківський, який був висланий у Забір’я за політичну неблагонадійність. Упродовж 50 років разом зі своїми доньками він навчав забірчан грамоти.
Школа була двокласна. Здібних учнів священик водив у с.Білогородку, щоб вони продовжили навчання у чотирикласній школі. Навчалися у нього здебільшого діти заможних селян.
У школі було дві кімнати – одна класна, а друга – комірчина для вчителя. Дітей вчили, крім російської читати ще й по церковнослов’янському, обов’язково вивчали Слово Боже. Крім читання й письма, навчали ще й лічбі, але в межах трьох дій: ділення було справою недоступною для учнів.
Неслухняних священик карав різкою або «квадратиком» – особливою чотиригранною палицею для линування паперу. А ще ставив на голі коліна на гречку або сіль у куток, причому в руках покараний тримав церковну книгу «Євангліє». Після його смерті навчання в школі продовжили його доньки, які були вчительками.
У церковно-приходській школі згодом часто мінялися священики, останнім був Тихін Коваленко. Він був людиною вимогливою і суворою. Відносився серйозно до навчання дітей Слову Божому, намагався виховувати
їх так, щоб вони росли слухняними.
У 1919-1921 рр. навчала дітей Сивоха, дружина священика Т.Коваленка, але навчала дома, бо церковна школа закрита.
З 1924 року школа перейшла у будинок священика, а в колишньому шкільному приміщенні розмістилася хата-читальня. У цей час школою завідував Володимир Миколайович Горинович, який разом з дружиною Ніною Семенівною Гаєвською виявили бажання піднімати освіту в Забір’ї. Це були творчі й талановиті люди, які все своє життя присвятили найпрекраснішому – вихованню нової людини. Завдяки майстерності і таланту Володимира Миколайовича роботи учнів демонструвалися на виставці в тогочасній столиці України місті Харкові.
У нелегких умовах відбувався перехід від церковно-приходської до світської школи. Люди не відразу пускали своїх дітей до нової школи, адже звикли, що навчанням дітей у селі завжди займалися священики. У школі не було ні зошитів, ні підручників. Тому молодим вчителям В.М.Гориновичу та Н.С.Гаєвській доводилося створювати все самотужки. Так, вони склали свій Буквар, який був азами знань допомагали малюнки, які малював для дітей сам зав.школою.
Писати доводилося на фанерних дощичках вуглем.
Школярам треба було надати учнівського вигляду, адже через бідність приходили вони до школи брудні, неохайні. Більшості не було що вдягти і взути, тому їх часто можна було бачити у материному чи батьківському вбранні та взутті, діже великому і старому.
Виконували домашні завдання діти здебільшого на печі при каганці, бо електричного освітлення не було.
У таких нелегких умовах доводилось учителям-початківцям починати свою неоцінену справу. Спочатку дітей треба було вимити, привчити до елементарних правил поведінки. І культури. Тому вчителі перш за все чітко викреслили правила для школярів.
Завдяки невтомній праці молодих і творчих вчителів, не зважаючи на бідність і труднощі, у ті роки школа с.Забір’я була кращою в районі.
1936 року відкрили нову школу, побудовану за допомогою сільського голови, комуніста В.Ігнатенка. Хоча сам він був малограмотний, але школі завжди допомагав. До війни у школі було 6 класів.
У роки війни школи не працювала. Вона була напівзруйнована: дах прострілений, шибки побиті, груби розвалені. Лише 1943 року, коли окупантів вигнали з села, з ініціативи Н.С.Гаєвської та за допомогою жителів села школу було відбудовано. Відремонтували два класи, й у вересні 1944 року за парти прийшли усі, кому війна перервала навчання. У класах тоді було багато переростків. 1946 року відремонтували третю класну кімнату.
На початку 60-х років директором школи був Лев Маркович Кіпніс.
Тоді у школі все ще було шість класів, згодом стало сім. У класах навчалося по 30 і більше дітей. Невдовзі прибудували столярну майстерню, де школярі з учителем П.І.Ярмаком самостійно виготовляли держаки до лопат, мітли, швабри, відра. У ті роки в школі навчалося понад 300 учнів.
Життя у школі було цікавим, Було створено прекрасний хор, яким керувала О.В.Горинович. Відвідувало його понад сто дітей. Хор забірської школи не раз ставав призером районних і обласних конкурсів.
Дітям доводилося багато працювати в полі: збирати буряки, моркву, картоплю.
З 1973 року школа стала восьмирічною. Повну середню освіту учні здобували у Боярській середній школі № 2 або в середніх спеціальних закладах.
1975 року коштами Київського виробничого рибкомбінату, що почав діяти в Забір’ї, було побудовано нову школу – красиву цегляну триповерхову споруду. Директором її був Юхим Єрмолайович Балтін. Школа була восьмирічна, у ній нараховувалося до 300 учнів.
З 1976 року по 2000 рік школою керував Іван Іванович Савенко, який багато зробив для обладнання та оформлення цього храму освіти.
З 1997 року школа стала середньою.
З 2000 року школою керує колишній випускник Василь Васильович Король. На той час в школі навчалося 136 учнів. Такі випускники школи як: Каплун Н.П., Гаврилюк С.М., Сірик С.П., Хомченко А.М., Шевченко О.М., Приходько Т.П., Потапенко О.В. продовжили свій життєвий шлях на освітній ниві рідної школи.
Сьогодні школа має сучасний вигляд, в 2008 році було проведено капітальний ремонт, висококваліфікований колектив. Кількість учнів перевищує 250. Багато дітей сусідніх шкіл обрали навчання в нашій школі.
Територія обслуговування Забірського опорного закладу освіти включає: с. Забір’я, с.Дзвінкове, с.Новосілки,с. Княжичі та с. Жорнівка Боярської міської ради Київської області