6 листопада 1943 року - день визволення села Забір’я від нацистської окупації, яка тривала понад два роки. Цей день нагадує про мужність та самопожертву тих, хто боровся за нашу свободу та свободу України в роки Другої світової війни.
6-8 листопада 2024 року у краєзнавчому музеї історії та освіти Забірського ОЗО А.Хомченко провела цикл музейних уроків на тему «Пам’ять жива» для школярів 1-11 класів, на яких ознайомила дітей із хронологією подій, що розгорталися у 1941-1943 роках на території нашого села під час окупації фашистськими військами та супроводжувалися злочинами проти людяності, вбивствами, вивезенням молоді до Німеччини, примусовою працею.
Діти дізналися, що 132 забірці добровільно пішли на війну, 89 – повернулися додому, решта – загинули смертю хоробрих на вогненних полях боїв за волю рідної землі. Всього за роки Другої світової війни загинули 85 наших односельців.
107 юнаків та дівчат окупанти вивезли в рабство до Німеччини. 5 із них там загинули. 16 забірчан пішли в партизани. 6 із них були страчені фашистами. Серед активістів партизанського руху у Забір’ї були Руденко Іван Левкович, Торлін Микола Іванович, Гижко Павло Іванович, Орищенко Микола Пилипович. За допомогу партизанам Орищенко Пелагею Пилипівну спалили живою на власному подвір’ї.
Діти з цікавістю слухали про героїчних односельців, їх активну участь у партизанському рухові, про долі партизан, закатованих фашистами, про їх підривну діяльність.
Окупація Забір’я тривала з 19 липня 1941 року по 6 листопада 1943 року.
Особливе враження справила на школярів розповідь про те, що фашисти планували масове спалення місцевих жителів саме 6 листопада 1943 року. Але о 2 год ночі пролунав потужний артилерійський удар по окупантах, а потім бійці 147 стрілецької дивізії штурмом визволили наше село від нацистських загарбників.
На вшанування пам’яті мужнього танкіста, визволителя Києва та нашого села гвардії - лейтенанта Гончаренка Юрія Івановича названо вулицю в центрі Забір’я.
Іменем лейтенанта-артилериста Харлампієва Георгія Борисовича, який загинув при героїчній обороні Забір’я у липні 1941 року, також названо одну з вулиць нашого села.
Грисюк Антон Степанович народився у Забір’ї в родині лісника 12.03.1914 року. Герой Радянського Союзу. Починав війну у червні 1941 року старшим лейтенантом, командиром батальйону. В боях за Павлівку (на схід від Білої Церкви) був поранений, перейшов у підпілля, організував групу опору фашистам. Налагодив зв’язок із підпільниками с. Дорогинка Ф.Г.Павловим П.М.Буйко. Став начальником штабу, а у 1943- командиром Васильківського партизанського загону. Після визволення Київщини – очолює партизанський загін в угрупуванні Фьодорова.1944 – продовжує партизанську діяльність на Волині.
28 квітня 1944 року загинув смертю хоробрих в нерівному бою проти фашистських карателів.. Похований у місті Устілуг Волинської області. Його іменем названо школу в с.Дорогинка Фастівського району Київської області та центральну вулицю села Забір’я. До 100-літньої річниці з дня народження Грисюка Антона Степановича 12.03.2014 року встановлено меморіальну дошку в будинку культури с. Забір’я.
Під час проведення заходів школярі ділилися розповідями про долі членів своїх родин: прадідусів та прабабусь, які брали участь у Другій світовій війні.
Історія має здатність повторюватися. У ході спілкування учасники заходів проводили паралелі з сучасністю, розповідаючи про чергову російську агресію проти України та мужню боротьбу українських воїнів.
8 листопада 2024 року біля Братської могили, в якій поховані бійці, що загинули у 1941-1943 роках, відбулося урочисте вшанування пам’яті загиблих за нашу свободу та покладання квітів у присутності старости села Олесі Бондаренко, директора Забірського опорного закладу освіти Олександра Шевчука, вчителів, отця Віктора та жителів нашого села.
Учні 11 класу Забірського ОЗО взяли участь у вшануванні подвигу військовослужбовців-односельців, які загинули у роки Другої світової війни та бійців-героїв, які захищали нас і віддали своє життя за свободу України. Хвилиною мовчання діти та присутні на заході О.Бондаренко, О.Шевчук, А.Хомченко вшанували пам’ять загиблих односельців та поклали квіти на їхні могили.
Святий обов’язок кожного з нас берегти пам’ять про тих, хто ціною власного життя виборював і виборює мир для нас.
Історія Другої світової війни нас вчить, що український народ перемагає тоді, коли ми єдині, соборні, діємо разом і захищаємо те, що нам дороге. Коли ми разом, коли ми відчуваємо, що справедливість на нашому боці і стоїмо за свою землю, тоді ми непереможні.
